Автобіографія Оксани Живолуп

Я, Живолуп Оксана Сергіївна,  народилася 08 липня 1980 року у Харківській області.

Після закінчення у 1996 рр. середньої школи, до 1998 рр. навчалася у залізничному технікумі, після закінчення якого отримала спеціальність бухгалтер-аудитор.

З 1998 по 2003 рік навчалася в Інституті сходознавства та міжнародних відносин «Харківський колегіум» на факультеті «міжнародні економічні відносини» за спеціальністю зовнішньоекономічна діяльність.

Працювати почала у 2002 році, перебуваючи ще студенткою, у приватній фірмі «Гранд» на посаді менеджера з питань ЗЕД.

У 2000 р. одружилася, а у 2003 р. переїхала на постійне проживання у м.Васильків. У 2004 р. у цьому славному місті народилася донька. 

У 2007 році перебувала на обліку у Васильківському центрі зайнятості. Знаю на практиці, як це опинитися в скрутний час без роботи, як чекати чергу у дитячий садок, як важко зібрати дитину до школи. 

З 2008 року є незалежним консультантом ряду неурядових організацій муніципальної сфери у м.Київ. Займалася залученням інвестиційних коштів в комунальне господарство, підготовкою стратегій соціально-економічного розвитку територій, за моєю участю було реалізовано ряд всеукраїнських екологічних проектів.

З 2010 р. займаюсь громадською та благодійною діяльністю. Брала участь у культурному житті Василькова, багатьох знаю по співпраці зі Школою мистецтв. 

Після розуміння того, що в нашому місті нічого не змінюється, у 2014 року розпочала організовувати команду однодумців із числа активних та політично-незааганжованих мешканців Василькова. З 2015 р. мене обрано керівником громадської організації «МИ ВАСИЛЬКІВЧАНИ». 

Безпартійна, не маю жодного відношення до політичних партій.

Про себе додатково: Займаюся спортом, багато читаю, люблю шити. Володію кількома іноземними мовами. Православна віруюча. У людях ціную відповідальність та порядність.

Відкритий лист-звернення Оксани Живолуп до мешканців Василькова!

Шановні васильківчани!

Командою ГО «МИ ВАСИЛЬКІВЧАНИ» було прийнято рішення висунути мене, Оксану Живолуп, на посаду міського голови нашого міста. Це рішення не було спонтанне. Поясню чому.

Коли ми ще півроку тому починали реалізовувати добрі справи у місті Васильків, питання про вибори не стояло взагалі. Ми почали запрошувати людей у свою команду, робити заяви щодо необхідності змін у нашому місті – і васильківчани почали нам вірити. Я була вражена, коли трапилася пожежа на нафтобазі у с.Крячки, ми кинули «клич» - і звичайні мешканці нашого міста принесли стільки необхідних речей, що доводилося неодноразово загружати повний багажник машини і відвозити рятувальникам. Коли ми почали встановлювати у нашому місті дитячі майданчики, реконструювати зупинки, допомагати малозабезпеченим – нас люди запитували, навіщо Ви це робите, це повинна робити наша влада, наша мерія. А зараз самі пропонують нові ідеї. Навіть сьогодні, коли мій чоловік для подальшого ремонту зняв поломану гойдалку на центральному майданчику, підійшла маленька дівчинка і розповідає: «Великі дітки поламали її, проте я кожного дня приходжу і поправляю її для того, щоб вона рівненько стояла. Дякуємо Вам, за гойдалку».

Хочу сказати, що я ніколи в політичному житті Василькова не брала участі. Я не входила до жодної партії, не знайома і не підтримую ніяких зв’язків з колишніми керівниками нашого міста. Хочу зазначити, що на моє глибоке переконання на сьогодні не має тієї політичної сили, яка б змогла об’єднати та консолідувати людей. Я вважаю, що до влади повинні приходити ті люди, які своїми корисними справами змінюють свій край, які користуються повагою і довірою.

Якщо людина прагне змін на ділі – вона вже заслуговує на повагу.
Без перебільшення можу сказати, що я є самодостатньою і цілком щасливою людиною. Я маю гарну роботу, я живу у звичайній квартирі, в мене є моя любима донечка, в мене є коханий чоловік, з яким ми нещодавно відсвяткували «кришталеве» весілля, в мене є любі друзі і команда однодумців. Думаєте все це легко дається? Коли я ще студенткою приїхала на початку 2000-х років до Василькова, в мене не було нічого: доводилося винаймати кімнату, потім квартиру, шукати роботу, з/п чоловіка вистачало лише на мінімальні продукти харчування. Проте своєю наполегливістю, своєю працею мені вдалося досягти того, що я на сьогодні маю. За останні 2 роки я багато чого переосмислила. Наклала відбиток на моє життя і війна на сході, події в країні і в нашому місті. Коли до влади приходять випадкові люди, «любі друзі», спускаються зверху «парашутисти», непрофесіоналізм яких просто «зашкалює» – приводить до розрухи та повного непорозуміння. На моє переконання, країною і містом повинні керувати не просто патріоти з великим бажанням, а патріоти з досвідом та вмінням – економісти, соціологи, екологи, юристи і т.д.

Тому, коли команда ГО «МИ ВАСИЛЬКІВЧАНИ» запропонувала мені взяти участь у виборах, чесно кажучи, я довго вагалася. Не за того, що я не зможу. Я просто знаю, що це таке, коли тебе «недалекі» люди обливають «брудом», коли за твоєю спиною роблять дурні справи. Я за своє життя все це пройшла. І я не йду до влади, щоб красти або просто сидіти на кріслі і роздавати команди. Я йду для того, що змінювати наше місто, щоб будувати новий Васильків для майбутнього, для наший дітей. 
До мене останнім часом надходило ряд пропозицій від декількох партій, проте я не погодилась з жодною з ряду причин. На мій погляд новий закон про місцеві вибори, який було прийнято 1,5 місяці тому, не дозволяє громадянам реалізувати своє виборче право. Система виборів, яку нам пропонують, в жодній країні світу не застосовується. (більше схожа на законодавчі збори Санкт-Петербурга 2011 року). У будь-якому разі цю систему не можна називати пропорційною або мажоритарною. Вона ні перша, ні друга - вона більше маніпуляційна. За цим законом - вибори депутатів до районних, місцевих та обласних рад проводяться за виборчими списками партій, тобто тих людей, кого партія поставила в свій список. Я є прихильником збереження мажоритарної системи на місцевому рівні, оскільки виборці повинні вибирати тих людей, кого вони знають і кому довіряють, а не тих, кого їм пропонують партії. Якщо людина є патріотом свого міста і своїми справами (не словами) доводить це – вона має право бути підтримана громадою.
Дякую, що дочитали до кінця.
З повагою, Оксана Живолуп